Кожна тонна врожаю, яку ми вивозимо з поля, — це не лише зерно, насіння чи інша продукція. Разом із нею з ґрунту виносяться азот, фосфор, калій, сірка, магній та інші елементи живлення.
На цьому ґрунтується один із фундаментальних законів землеробства — закон повернення речовин у ґрунт.
Його суть проста: поживні речовини, винесені з поля врожаєм або втрачені з ґрунту внаслідок вимивання, ерозії та інших процесів, мають бути компенсовані — внесенням добрив та іншими агротехнічними заходами.
Але закон повернення не варто розуміти буквально як «винесли 100 кг — внесли 100 кг».
Рослини використовують елементи як із добрив, так і з природних запасів ґрунту. Частина внесених поживних речовин засвоюється культурою, частина може закріплюватися у ґрунті, переходити у важкодоступні форми або втрачатися.
Саме тому ефективна система живлення повинна враховувати заплановану врожайність, винесення елементів конкретною культурою, агрохімічний стан ґрунту, пожнивні рештки та баланс органічної речовини.
Особливо важливим закон повернення стає за інтенсивного землеробства. Чим вищі врожаї ми отримуємо, тим більше поживних речовин відчужується з поля. Якщо роками виносити більше, ніж повертати, формується від’ємний баланс елементів живлення, виснажуються їх доступні запаси та поступово знижується потенціал родючості ґрунту.
Досвід прогресивних господарств свідчить, що там, де в ґрунт повертається поживних речовин більше, ніж з нього виноситься, родючість, а відповідно і врожайність сільськогосподарських культур, зростає в арифметичній прогресії.
І повертати потрібно не лише мінеральні елементи. Для збереження родючості важливе також надходження органічної речовини — через пожнивні рештки, солому, органічні та зелені добрива.
Ґрунт — не невичерпний запас поживних речовин.
Забираючи врожай, ми щороку забираємо з поля частину його ресурсів. Завдання правильної системи удобрення — не просто «підгодувати» наступну культуру, а компенсувати винесення, підтримувати збалансоване живлення рослин і не допускати поступового виснаження ґрунту.
Саме на цьому принципі будується довгострокова система управління родючістю.